MILAN KUNDERA

L'Insoutenable Légèreté de l'être

Фрагменти картин: René Magritte
ЦИТАТНИК


Мілан Кундера "Нестерпна легкість буття"
Переклад з
фр. Леоніда Кононовича
Видавництво Старого Лева
2019

Либонь, у нашому мозку існує цілком особлива ділянка, яку можна було би назвати поетичною пам'яттю, вона фіксує те, що нас зачарувало, схвилювало, те, що надає красу нашому життю.

Кохання починається тієї миті, коли жінка якимось своїм словом впишеться в нашу поетичну пам'ять.
Поки люди ще більш чи менш молоді й лунають лише перші акорди їхньої музичної партитури, вони можуть складати її разом і обмінюватися мотивами (як Томаш зі Сабіною обмінялися мотивами котелка), та якщо вони зустрічаються у зрілому віці, їхня музична партитура вже більш чи менш завершена, й кожне слово, кожен об'єкт означає щось інше у партитурі одне одного.
Вабили його не жінки, а те неуявне, що було в кожній із них, інакше кажучи, вабила ота мільйонна частка несхожості, якою відрізняється жінка від інших.
Тільки в сексуальності мільйонна частка несхожості виявляється вартісна, тому що до неї немає публічного простору і її потрібно завойовувати. Отже це аж ніяк не стремління до втіх, а намагання оволодіти світом (розітнути скальпелем лежаче тіло світу),
що спонукало його до гонитви за жінками.


Ностальгія за раєм – це бажання людини не бути людиною.
Унікальність «я» криється в неуявному кожної людини. Уявити можна лише притаманне всім людям, те, що в них спільне. Індивідуальне «я» — це тільки те, що відрізняється від загального, тобто те, що неможливо ні вгадати, ні облічити наперед, те, що потрібно відкрити, виявити, підкорити в іншому.
Перетворення музики на гамір - планетарний процес, який запроваджує людство в історичну фазу цілковитого звиродніння. Тотальний характер цього звиродніння знаходив вираз передовсім у постійній присутності звиродніння акустичного: автомобілі, мотоцикли, електрогітари, відбійні молотки, динаміки, сирени. Не забариться і візуальне звиродніння.
Категорична згода з буттям передбачає естетичний ідеал світу, в якому лайно заперечується і кожен поводиться так, наче його взагалі не існує. Цей естетичний ідеал називається кіч.

Тереза згадала перші дні вторгнення. Люди познімали таблички з назвами міст і повивертали на дорогах усі вказівники. За однісіньку ніч країна стала безіменна. Сім днів російська армія вешталася країною, не знаючи, де перебуває. З роками виявилося, що ця анонімність не минула без лиха для країни. Ні вулиці, ні будинки не повернули собі тих первинних імен. Курортне чеське містечко потроху стало ілюзорною Росією, і Тереза збагнула, що в неї конфіскували минуле, яке вона приїхала сюди шукати.

У суспільстві, де співіснує декілька політичних течій і внаслідок цього вплив їхній або ж анулюється або обмежується, можна ще менш чи більш уникнути інквізиції кічу; індивід може зберегти свою неповторність, а митець створити несподіваний твір. Але там, де всю владу загарбала єдина політична партія, людина від самого початку опиняється в царстві тоталітарного кічу.
У царстві тоталітарного кічу відповіді відомі наперед і не допускають нових запитань. З цього випливає, що справжній суперник тоталітарного кічу – людина, яка ставить запитання. Запитання – це той ніж, який розтинає помальоване полотно декорацій, щоб поглянути, що ж криється за ним.
Метафора — небезпечна річ. З метафорами жартувати не слід. Кохання може народитися з однісінької метафори.
Es muss sein.