ΠΟΙΗΣΗ

Γιώργος Σεφέρης

Йоргос Сеферіс — один з найвидатніших поетів-сюрреалістів «Покоління 30-х» новогрецької літератури, лауреат Нобелівської премії, видатний дипломат.
BIO

Йоргос Сеферіс ( 13 березня 1900, Ізмір, — 20 вересня 1971, Афіни) народився в родині професора, викладача Афінського університету Стеліоса Сеферіадіса (відомого перекладача Байрона новогрецькою мовою) та Деспіни Тенекіді.

Турецька окупація Смірни в 1922 році трагічно вплинула на поета (греки називають цю війну Малоазійською катастрофою ). Він остаточно переселився до Афін і глибоко тужив все життя за своєю батьківщиною.

Навчався в Лондоні. Певний час жив у Франції, був свій в літературному осередку Парижа, приятелював з відомими французькими поетами Жюлем Лафоргом і Полем Валері, перекладав їхню поезії грецькою мовою.
Сеферіс писав вірші французькою, димотікою ( жива народна «розмовна» грецька мова) та кафаревусою (академічна грецька).

1963 року Йоргосу Сеферісу була присуджена Нобелівська премія з літератури «за видатні ліричні твори, натхненні почуттям глибокої шани до часів давніх еллінів». Сеферіс став першим греком, який був удостоєний цієї високої нагороди.

Із встановленням у Греції 1967 року режиму військової диктатури «чорних полковників» поет відмовився друкуватися на батьківщині.
Завдяки своїй сильній громадянський позиції Сеферіс був дуже популярним серед грецької молоді у 70-ті роки.

Української мовою Йоргос Сеферіс майже не перекладений. Поки що.

Знайти рідкісні переклади кількох поезій можна за посиланням (з грецької переклали Іван Драч та Тетяна Чернишова, Світлана Іовенко, Людмила Скирда).

Фото: kudoslifeexperiences.com
Поетичні збірки

«Строфи» (1931), «Водойма» (1932), Поема «Міфічні історії» (1936), «Зошит вправ» (1940), «Вахтовий журнал» (1940), «Вахтовий журнал II» (1944), «Кіхлі» (1947), «Вахтовий журнал III» (1955), «Три таємничі поеми» (1966).

У циклі «Вахтовий журнал» поет хотів, щоб його верлібри мали таке ж значення об'єктивного свідоцтва, як корабельні журнали, в яких не завжди письменні капітани маленьких суден старанно й подеколи наївно нотують кожну подію, що трапилася в рейсі. Він казав: «Іноді мені здається, нібито написане тут мною — це малюнки, які татуюють у себе на шкірі в'язні чи моряки».

Теми Сеферіса

Вигнання. Тема блукань, що нагадують мандри Одіссея (поет часто розкривав себе саме через цього героя). Вигнання зі Смірни глибоко вплинуло на Сеферіса. Тема втрати своєї батьківщини, трагічне усвідомлення, що ти вже ніколи не повернешся в домівку, де пройшло твоє дитинство.

Сучасність. Поет проживав Елладу сучасну, але його очі наче вглядалися в античність. Сучасність приголомшує чужим змістом, Сеферіс ворогує з нею, з собою.

Еротичні лінії. Душі коханців подорожують далекими островами, зворушливою є межа між коханням, смутком та приреченістю перед смертю. Жінки прекрасні міфічною красою. До речі, улюблений образ Сеферіса — це жінка Горгона, фігура на чолі давніх кораблів.

Обожнювання природи. Пейзаж у Сеферіса завжди грецький, живий. В уламках кораблів, слідах на піску сплять не мертві герої легенд, а вічність.


ЙОРГОС СЕФЕРІС

Переклад: Аліса Бондаренко

ΦΥΓΗ



Δεν ήταν άλλη η αγάπη μας


έφευγε ξαναγύριζε


και μας έφερνε…


Наша любов і не була інакшою –

йшла, поверталась знову

і приносила

далекі заплющені повіки,

мармурову посмішку,

загублену у вранішній траві

химерну мушлю,

яку так прагнула розкрити

наша душа.



Наша любов і не була інакшою –

ледь торкалася всього, що

навколо нас,

щоб розповісти,

чому ми так пристрасно

не хочемо

вмирати.



І якби наші спини тримали

один одного,

якби зі всією жагою наші шиї

обійнялися,

а наш подих став подихом

іншого,

якби ми заплющили очі,

міцно,

наша любов не була би

нічим іншим, окрім найглибшого

смутку,

який залишається,

коли йдеш.

Μυθιστόρημα, ΙΔ'


Τρία κόκκινα περιστέρια


μέσα στο φως..




Три червоні голуби

крилами в сяйві

креслять

нашу долю

кольорами і долонями

людей,

яких ми любили.

Μυθιστόρημα, Θ'
Είναι παλιό το λιμάνι..


Порт вже старий, нема сил чекати

ані друга, який пішов на острів

з соснами,

ані друга, який пішов на острів

з платанами,

ані друга,

який пішов просто неба.



Охороняю заржавілу зброю,

пильную весла –

хай оживає моє тіло і вирішить.

Вітрила кораблів тільки пахнуть

солоними присмаками

інших бурь.



Якби захотів залишитися один,

повернув би самотність,

але не цю стійкість,

не уламки моєї душі з-за обрію,

не ці лінії, не ці кольори, не цю тишу.



Зорі вночі нагадують мені,

як чекали Одіссея серед нарцисів,

що квітнуть для мертвих.

Серед нарцисів,

шукали і схили лісу, де був

ранений

Адоніс.

Μυθιστόρημα, ΙH'

Λυπούμαι γιατί άφησα να περάσει ένα πλατύ ποτάμι...



Шкодую, що широка ріка

сочилася мені крізь пальці,

а я не випив ані краплі.

Занурююсь в каміння.

Лише маленька сосна

в багряній землі – мій друг.

Те, що любив, втрачено

разом

з домівками,

які того літа ще були новими,

а вже старіють з вітром осені.

Μυθιστόρημα, Η'

Μα τι γυρεύουν οι ψυχές μας ταξιδεύοντας...




Але чого шукають наші душі в подорожах?

на палубах кораблів,

сповнених жовтокосими жінками

та немовлятами, що плачуть

і не можуть забутися

ані блиском летючих риб

ані зірками,

що вказують за обрієм щогли.



Душі, стерті платівками грамофонів,

бурмотять розбиті думки

чужими мовами.


Але чого вони шукають

в своїх подорожах

над морським лісом

гнилих палуб,

перелітаючи з гавані

в гавань?



Розкидають уламки каменю,

вдихають вологий холод

хвої -

все важче з кожним днем.

Пірнають у хвилі цього моря

й того моря,

без доторків,

без людей

на батьківщині,

яка більше

не наша


і не ваша.



Ми знали, що ті острови –

прекрасні,

десь навколо,

де їх відчуваємо,

трохи нижче чи трохи вище –


зовсім маленька відстань.